Петричанський навчально-виховний комплекс є учасником програми «Школа як осередок розвитку громади». Виховна програма «Село моє, для мене ти єдине», яка розроблена педагогами навчального закладу, спрямована на перетворення Петричанського навчально-виховного комплексу в громадсько-активну школу. Реалізуючи виховну програму «Село моє, для мене ти єдине» педагогічний колектив навчального закладу розпочав роботу над одним із розділів програми «Історія буде жити в віках», в рамках якого реалізується проект «Історія школи села Петричанка».
З метою збагачення знань дітей навчального закладу про історію школи у селі Петричанка, виховання небайдужості до школи, її історії 16 березня 2012 року було організовано зустріч з колишньою вчителькою початкових класів Козаченко Л.М. Люба Михайлівна розповіла про історію назви села Петричанка, історію школи, перше прізвище у селі. Досвідчений педагог згадала і вчителів, які працювали у початковій школі. Учням початкових класів було цікаво послухати про навчання дітей того часу та вимоги, які ставились до них. Вчитель початкових класів Шелепюк С.М. показала учням альбом з фотографіями учнів 1973-1974 років. На згадку про зустріч другокласники подарували Любі Михайлівні квіти, виготовлені своїми руками та сфотографувались. Матеріали розповіді Козаченко Л.М. можна прочитати на сторінці «Про ГАШ»
Розповідь колишньої вчительки початкових класів Козаченко Любові Михайлівни.
Дуже давно на місці, де розташоване наше село Петричанка, ріс густий дрімучий ліс.
На річці Дніпро дуже-дуже давно за кам’яними порогами на острові Хортиця існувала Запорізька Січ. Тут жили вільні чоловіки, які повтікали від панської неволі і прозвали себе «козаками». Вони були добре навченими воїнами і боролися за свободу простих українців. Недовго проіснувала Запорізька Січ. Її знищили царські російські війська та військо Польщі Посполитої. Ті з козаків, які залишились живими, розбіглися по всій Україні. Одним із них був козак, що дійшов аж до нашої місцевості. У нього була жінка, хлопчик та дівчинка. Так, як у них не було хати, вони поселилися біля нашої річки. Зробили «колибу», варили їсти на вогнищі, харчувалися рибою. А до холодів збудували хату. Діти гралися на березі дрібними різнокольоровими камінчиками, по-румунськи «п’ятре чіне». Мабуть від цих слів пішла назва нашого села: спочатку Петрачіна, а пізніше Петричанка. І першим прізвищем було прізвище Козачук від слова «козак».
Хто ж побудував першу школу у нашому селі? В 1925 році з Румунії у Сторожинець поїздом, який тоді називався «цуг», їхав багатий високоосвічений молодий чоловік. На станції «Адинката» (сучасна залізнична станція «Глибока-Буковинська») він зійшов. Його зацікавила ця прекрасна місцевість. Село в ті часи нараховувало по
... Читати далі »
