Прийоми покращення поведінки дитини в групі чи класі У якому б закладі Ви не працювали, дитсадку чи школі, Вам доводиться зустрічатися з «поганою поведінкою» своїх вихованців. Ви, напевне, запитували себе, як найшвидше припинити неприпустиму поведінку, що заважає заняттям?
Пропонуємо Вам 11 прийомів покращення поведінки в класі чи дошкільній групі:
1. Фокусування
Техніка фокусування передбачає концентрацію уваги дітей до того, як розпочнеться урок чи заняття. Отже, ви повинні зачекати й не розпочинати роботу доти, доки всі не заспокояться. Досвідчені педагоги знають, що мовчання — ефективний засіб. Вони можуть підкреслити, що чекають на увагу, продовжуючи мовчати ще 5— 10с після того, як клас чи група повністю заспокоїлися. Варто розпочати урок чи заняття тихіше, ніж завжди. Зазвичай в педагога, який розмовляє тихо, вихованці поводяться спокійніше, аніж у того, хто говорить голосно. Діти змушені сидіти мовчки, аби мати змогу почути розповідь чи пояснення вчителя чи вихователя.
2. Пряма настанова
Впевпевненість збільшує рівень збудження в дитячому колективі. Техніка прямої настанови передбачає на початку кожного уроку повідомлення учням плану уроку. Вчитель визначає, що він та учні мають зробити за урок. Він може визначити час для виконання окремих завдань.
Ефективним є спосіб поєднання цієї техніки з першою — виділити учням час у кінці уроку для справ на їхній вибір. Учитель може більше сподіватися на увагу класу, коли діти знають, що в них залишиться час на власні справи. Вони усвідомлюють, що чим більше вчитель витратить часу на те, щоб привернути їхню увагу, тим менше вільного часу в них залишиться.
3. Контроль
В основі цього принципу — обхід класу чи групової кімнати. Встаньте й пройдіться класною чи груповою кімнатою. Ходіть, коли діти працюють. Стежте за ходом виконання ними роботи. Через 2 хв. після початку виконання учнями письмових завдань учитель має обійти клас, перевірити, чи всі розпочали роботу, чи правильно зрозуміли завдання, чи поставили свої прізвища на роботах. Учні, які ще не включилися у виконання завдання, швидше це зроблять, побачивши, що вчитель наближається. Таким чином можна заохотити до роботи тих, хто не досить уважний або надто повільний.
Педагог не втручається в хід роботи, не намагається робити загальні зауваження, якщо тільки не помітить однакових проблем у кількох дітей. Педагог може надавати індивідуальні поради, якщо необхідно. Він говорить спокійним голосом, і діти цінують його особисту позитивну увагу.
4. Моделювання
Усім відомий вислів «Навчити можна власним прикладом». Ввічливі, жваві, повні ентузіазму, терплячі, толерантні та організовані педагоги показують приклад своєю поведінкою. І, навпаки, педагоги, у яких слово розходиться з ділом, збивають із пантелику дітей та провокують їх до порушення поведінки. Якщо ви хочете, щоб діти не підвищували голос під час роботи, ви маєте також говорити тихіше.
5. Невербальні сигнали
У 50-ті роки XX ст. звичайним предметом на уроці був нікельований дзвінок, який стояв на вчительському столі. Подзвонивши, вчитель міг привернути загальну увагу класу.
Невербальними сигналами є також вираз обличчя, поза, жести. Ретельно підберіть типи невербальних сигналів для використання на уроці чи занятті. Поясніть дітям, що ви хочете від них, коли використовуєте ці сигнали.
6. Контроль середовища
Класна чи групова кімната має бути теплим та радісним місцем. Дітям подобається, коли в приміщенні щось періодично змінюється.
Навчальні класи, групові кімнати прикрашені картинами, оформлені з використанням приємних кольорів, викликають в учнів та дошкільнят інтерес до навчання.
Діти прагнуть щось знати про вас і ваші інтереси. Нехай у вашому класі буде щось особисте: сімейне фото, щось, що стосується вашого хобі, якась колекція на вашому столі тощо. Вони обов'язково спонукають ваших вихованців до особистої розмови. Коли діти краще знатимуть вас, ви матимете значно менше проблем із дисципліною.
Нехай класна чи групова кімната буде місцем, де Ви легко зможете керувати увагою дітей, де їм буде легко зосередитися на виконанні завдання.
7. Ненав'язливе втручання
Розумний педагог подбає про те, щоб вихованець не був покараний за свою погану поведінку, опинившись у центрі уваги. Він проводить урок чи заняття, запобігаючи виникненню проблем. Вжиті ним заходи щодо порушників поведінки мають бути майже непомітними для навколишніх. А отже, решта дітей не відволікатиметься від виконання роботи.
Ефективно використовувати під час уроку прийом «згадування імені». Як тільки вчитель бачить, що учень розмовляє або не працює, просто вставляє ім'я цієї дитини в розповідь так, щоб це виглядало абсолютно природно: Наприклад, «Як бачиш, Сашко, ми розібрали одну з десяти колонок».Сашко, почувши своє ім'я знову повертається до роботи, причому решта класу не звертає на це уваги.
8. Стверджувальна дисципліна
Це традиційний обмежувальний авторитаризм. Запропонована Ле Кантером, вона має максимально застосовувати заохочення. Учням презентуються чіткі правила, на необхідності виконання яких постійно наголошується.
9. Стверджувальні «Я»- повідомлення
Будучи компонентом стверджувальної дисципліни, ці «Я» - повідомлення є формулюваннями, що використовує вчитель під час сутички з учнем, який погано поводиться. Вони мають бути чітким описом того, якою повинна бути поведінка учня.
Вчитель, який досконало володіє цією технікою, фокусує увагу учня насамперед на тій поведінці, якої від нього чекають, а не непоганій: «Я хочу, щоб ви...», «Мені потрібно, щоб ви...», «Я чекаю, щоб ви...».
Недосвідчений учитель може припуститися помилки: «Я хочу, щоб ви припинили...». Це, як правило, породжує конфронтацію та протест. Увага сфокусована на поганій поведінці, й учень готовий до негайної відповіді: «Я нічого не зробив!» або «Це не я...», й починається з'ясовування стосунків.
10. Гуманні «Я» - повідомлення
Ці «Я» - повідомлення виражають почуття вчителя. Томас Гордон, автор методики навчання вчительської майстерності (ТЕТ), виокремлює 3 типи таких послань.
Перше—це опис поведінки дітей: «Коли ви говорите одночасно зі мною...». Друге— це враження, яке ця поведінка справляє на вчителя: «Я маю зупинити мій урок...». І третє—почуття, які вона породжує в душі вчителя:«... Це засмучує мене».
Учитель, якому постійно заважає учень, може одного разу вдатися до досить емоційного висловлення своїх почуттів: «Я не можу уявити, що такого я тобі зробив, чому ти вважаєш, що я не гідний твоєї поваги, в той час, коли решта учнів так не вважає. Якщо я був до тебе колись надто суворим чи неуважним, будь ласка, дай мені про це знати в будь-якому разі. Я почуваюся так, ніби чимось тебе образив, а ти тепер вважаєш за потрібне демонструвати мені свою неповагу». Після такої розмови учень має заспокоїтися на тривалий час.
11. Позитивна дисципліна
Говоріть дітям, як потрібно поводитися, замість того, щоб перераховувати речі, які вони не повинні робити. Замість «не бігайте» скажіть «ходіть спокійно». Замість «не бийтеся» — «розв'язуйте конфлікти цивілізовано». Передавайте ваші правила як сподівання. Поясніть учням, як ви чекаєте від них пристойної поведінки в класі.
Частіше в давайтеся до схвалення. Коли ви бачите, що хтось поводиться добре, висловіть йому своє задоволення. Ви можете це зробити словами, але не обов'язково тільки ними. Посмішка, схвальний порух головою — все це сприяє хорошій поведінці дітей.
Для формування і підтримування позитивної
мотивації необхідно:
 на початку уроку називати тему й завдання;
давати більше індивідуальних завдань;
щоб учень добре уявляв, як виконувати поставлені
завдання;
щоб учень самостійно визначав мету, це сприяє
більшій активності і стимулює;
щоб навчальний матеріал був оптимально складним,
навчальні завдання повинні мати важкі елементи, але виконання їх має бути
доступним;
щоб учень бачив свій рух уперед, цьому може
допомогти перелік того, що учні повинні знати з певної теми;
доносити до учнів практичну важливість
досліджуваної теми;
щоб виклад матеріалу був цікавим;
щоб мова вчителя була емоційною;
проблемний підхід у викладі матеріалу, демонстрація
розбіжностей, парадоксальних фактів — усе те, що викликає в дитини
подив і бажання з'ясувати, зрозуміти, вирішити;
використовувати ігрові методи;
пропонувати різноманітні завдання: багаторазове й
монотонне повторення однотипних завдань знижує інтерес;
оцінювати не тільки результат, але й ставлення
дитини до роботи; порівнювати успіхи учня не з успіхами інших дітей,
а з його власними колишніми результатами.
|
