ЛЕГЕНДИ

Виконавець пошуково-творчої роботи: вчитель початкових класів Стругарь Лілія Петрівна

Вустами народу

          „Фольклор  - джерело, з якого на здоров’я довго ще будуть пити нащадки”, - писав П. Грабовський.  У далеку давнину люди свій настрій, бажання висловлювали в піснях, бувальщинах, думах. А коли хотіли навчити молоде покоління, то розповідали казки, загадки, легенди, прислів’я, приказки тощо.

      Фольклор – невід’ємна частина народної культури.

      Український фольклор, багатство якого неосяжне, - це складова і невід’ємна частина великої культури нашого народу. З його промовистих сторінок – пісень, казок, легенд, переказів, бувальщин – відкривається не лише найповніша енциклопедія народного побуту, звичаїв, обрядів, свят, а цілий світ настроїв, роздумів, сподіванок та мрій.

       У тій величній святині, якою для українців є фольклор, почесне місце  належить  бувальщинам та легендам.   Вони донесли до нас духовний світ предків, їх

світосприймання, мораль.

Бувальщина

        На Стринтурі, на високому пагорбі, ріс невисокий кущ з рідкісними ягодами. У селі побутувала думка: ”Рослина наділена чарівною силою, яка може  здійснювати бажання”.    У народі  кущ називали матригуною. Ботанічна назва „беладона” в перекладі з італійської мови означає ”красива жінка”.  

        У сім’ї сільського селянина  на прізвище Космачук   була донька Василина, дівчина гарної вроди.  Покохала вона молодого парубка. А він, дізнавшись про вагітність, покинув її. Щоб повернути коханого, старі жінки порадили звернутися до матригуни.  І ось Василина опівночі, святково одягнена, з розпущеним волоссям, боса, на колінах звернулася до чудодійного зілля зі своїм проханням. Все це вона повторила сім разів, як того вимагав обряд. Бажання здійснилося: коханий повернувся, але змушував її позбутися дитини. Тоді дівчина  наломила гілочок матригуни, заварила міцний чай і випила його, щоб позбутися вагітності. А на ранок  батьки знайшли доньку  мертвою у ліжку...

           Хоронили дівчину усім селом. Зодягнули її, як і годиться, у весільну сукню.

На цвинтарі до труни з тілом підійшов молодий, нікому не відомий чоловік, щоб попрощатися з Василиною.

           З того часу у селі Петричанка цей кущ називають ”чортовим”.

            Розповів місцевий  житель Козачук Георгій Іванович, 1912 р.н.